До дня Збройних Сил України у Ліцеї №8 відбувся мистецький фестиваль “Ритми світового ладу”.
Свято з піснями, танцями, віршами – колективне “Дякуємо!”  тим, хто боронить Україну, відстоюючи наше право на свободу, гідність, національну ідентичність, історичну пам'ять, освіту, культуру. Почесними гостями дійства стали воїни ЗСУ, – рідні та друзі нашого колективу.
Авторки сценарію та організаторки – Ірина Іванівна Німчик та Валентина Федорівна Качан. 
У фокусі уваги – хореографічне мистецтво українців.
Танці завжди були невід'ємною складовою культурного життя наших предків. Чимало хороводів мали обрядове значення, символізували рух, єдність з ритмами всесвіту. Упродовж семестру учні та педагоги занурились у світ української танцювальної культури, відвідали майстер-клас з традиційних танців, скомпонували власні хореографічні композиції.
Глядачі мали нагоду насолодитися яскравими виступами, відкрити нові таланти та відчути справжню єдність.
Гості школи – ансамбль танцю «Клинок Оболоні» під керівництвом Анни Мінаєвої виконали запальну гуцульську “Коломийку”.
Наймолодші учні Ліцею дебютували на сцені з хороводом «Подоляночка».Учні середніх класів відтворили купальське обрядодійство, з купайлицею, традиційними хороводами, танцями з вінками та прапорами. Старшокласники продемонстрували традиційний поліський танок «Очерет», гумористичну сценку з українського весілля та запальну “Польку”.

Учасники фестивалю не лише презентували багатогранність україн ... Читати далі »

27 жовтня, у день пам’яти Нестора Літописця, Ліцей №8 разом із Україною відзначає День української писемности та мови.

Велика шана автору «Повісті минулих літ», але чому свою писемність маємо починати від нього, щойно з кінця ХІ –початку ХІІ ст.? І це попри те, що нашу писемність фіксують численні археологічні пам’ятки від помережаних письменами гончарних виробів бронзової доби на Донбасі та правобережному Подніпров’ї до цілої «бібліотеки» Кам’яної могили віком щонайменше 5 тисячоліть до н.е.! Попри визнання давньогрецького історика Діодора Сицилійського, що його рідне (давньогрецьке) письмо насправді давньоукраїнське: «Хоча ці букви й називають фінікійськими, тому що їх привезли до еллінів з країни фінікійців, їх можна було б назвати пелазгійськими, оскільки ними послуговувалися пелазги» (маленька довідка: «пелазги» – давня назва праукраїнців; Фінікія на час створення письма називалася Фанагорією, а сьогодні це – Таманський півострів). Попри те, що вже давно доведено: міт про золоте руно насправді не про золоту вовну барана, а про золоті руни  – священне рунічне письмо, – вивезене з території ... Читати далі »